От і пролунав голос: «Вільна»! Едібе Ізмайлова чекала цього тринадцять років і два місяці, звільнившись за УДВ (умовно дострокове звільнення). За колючим парканом залишилися близькі люди: а це старенька мама, двоє синів і …надія на майбутнє. Роки відсидки йшли, і нічого не змінювалося: підйом, сніданок, робота, обід і т.д. Встановлений порядок у виправній колонії. Був і годинник радості: побачення з улюбленими синами, але потім місяці зліз у подушку. Що страшніше для матері, коли її діти ростуть без неї? Одолає почуття провини та безвиході – хто втішить, хто допоможе?
Одного недільного дня Едібе запросили на збори, які проводили волонтери та християнські священики. Там вона відчула любов людей і здобула віру і надію в майбутнє.
Крим, де вона раніше проживала вже «закордон», діти виросли і живуть у Туреччині – куди їй звільнитися і де їй залишитися?
Волонтери фонду запропонували їй пройти після звільнення з колонії курс реабілітації та соціальної адаптації за програмою «ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ» у реабцентрі фонду «Світло м.Дніпро, де б вона знайшла підтримку, житло та друзів, надалі і працевлаштування, а також можливість допомагати іншим людям.
Сьогодні Ізмайлова Едібе перебуватиме в реабілітаційному центрі, продовжуючи відновлюватися, допомагає волонтерам фонду «Світло» у годуванні голодних на пересувній кухні по м.Дніпропетровську. На серці в неї радість і мир, і величезна подяка людям, які стали підтримкою.
Живе у Світлі і випромінює Світло.
