Багато людей, які мешкають у Донецькій та Луганській областях, де проходить АТО, опинилися у вкрай тяжкому становищі… Вони все ще члени нашої великої родини під назвою Україна. Особливо важко людям, які проживають у містах, підконтрольних ДНР.Там, найчастіше, немає соцвиплат, роботи… Навіть люди, які колись жили забезпечено, опинилися за межею бідності. Не працюють вокзали, пошта… У лікарнях не вистачає потрібних ліків. Люди плачуть від розпачу. Багато хто не вірить у щасливе майбутнє.
Зі звіту наших волонтерів, що таємно працюють у місті Горлівка Донецької області.
Кому допомогли:
1.В ….Місці N …було 10 сімей, які і днями і ночами знаходяться там. У кожній сім’ї від 1 до 3 дітей. У трьох сім’ях є немовлята. Поспілкувавшись з усіма, хто знаходиться на бомбосховищі, ми вирішили негайно принести їм і продукти, і медикаменти.
2. Галя 82 роки – пенсіонер, астматик страждає від високого тиску. 3 місяці не отримує пенсію, всі кошти для існування вже вичерпалися. Спочатку розраховувала на допомогу від доньки та онуків. Онуки живуть у Донецьку та до Горлівки приїхати не можуть, а донька залишилася без роботи.
3. Ніна 1939 року народження 3 місяці без пенсії, ледве ходить, далі за двор не виходить. У неї отеохондроз, варикоз, катаракта очей. Один із синів живе в Одесі і не може допомогти матері, а другий хоч і живе поруч сам інвалід війни (служив в Афганістані і отримав кульове поранення в плече, уламок від снаряда, що розірвався поруч, досі лікарі не ризикують вийняти з ключиці) переніс 4 інфаркти і кишкова кровотеча. Сам на пенсії, яку теж не отримує, і вже рік як його начальство відправило у безкоштовну відпустку (упали продажі на базі-це останнє місце його роботи), а на даний момент база взагалі не працює.
4. Надя. 75 років пенсіонерка. Одна донька поїхала до Москви на заробітки і більше року з нею немає зв’язку, а друга донька з чоловіком та дітьми поїхала з міста, залишивши на матір свій будинок та 4 собаки. Зараз Надя (друга донька) знаходиться в Криму додому C2; повертатися поки не планує і перестала дзвонити матері.
5.Валентіна Миколаївна. Ми з нею познайомилися коли я ходила на Ощадбанк (єдиний працюючий у місті банк, в черзі люди стоять цілодобово) знімати гроші. Мені переклали аліменти, а от Валентині Миколаївні перерахувань не було вже 2,5 місяці, у неї на книжці на залишку було 23 грн., які попросила видати. Жінка отримала гроші раніше за мене і пішла. Йдучи на автобусну зупинку, ми побачили її, що сиділа на лавочці з червоними від сліз очима і просила у перехожих про допомогу хоч на буханець хліба. ми не могли пройти повз, я не замислюючись опустила руку в кишеню і дістала всі гроші, які там були, навіть не знаю скільки там було, вона аж розплакалася і поділилася з нами історією свого життя. Всі свої роки вона працювала не покладаючи рук, ростила сина, а кілька років тому він загинув в аварії. після смерті сина жінка залишилася сама з його дітьми – інвалідами…
6. Ідучи на автобусну зупинку від Валентини Миколаївни біля продуктової крамниці сидів чоловік пенсійного віку. підійшовши ближче, побачили інваліда з ампутованими вище колін обома ногами, в очах біль і розпач. Чоловік був у гарячих точках в Афганістані та ще кількох гарячих точках виконуючи міжнародний обов’язок. Він від розпачу вийшов надвір просити допомоги у небайдужих. Перед Володимиром Михайловичем так його звуть стояла маленька пластикова коробочка і в ній лежала дрібниця (копійки), ну так приблизно 10-12 грн.